“Я живу з жінкою, яку не люблю”: відверто про любов у шлюбі

Жити з жінкою, яку не любиш, набагато комфортніше, спокійніше і простіше, ніж з тією, до якої палаєш всіма кольорами веселки.

 

Якщо їй захотілося вишневого соку посеред ночі, то ти спокійно йдеш на кухню і наливаєш їй в склянку мінералку з абсолютно сплячою при цьому совістю.

Ти не відчуваєш себе винуватим, коли замість того, щоб слухати її розповідь про те, що було на роботі, ловиш вухом новини по телевізору за її спиною.

Її образи тебе майже не зачіпають, і в наслідок цього, вибачатися і миритися їй доводиться першою. Адже примирення завжди шукає не той, хто винен, а той, чиї почуття зачеплені сильніше. А це знову ж таки, лише зміцнює твої позиції «сюзерена» у стосунках.

Ти не боїшся її втратити і відразу стаєш сильнішим, не залежачи від вашого спільного майбутнього. Знову ж таки, це дає тобі владу над жінкою, адже її свобода – це її зброя, примарою якої багатьох чоловіків легко ставлять по стійці «струнко».

Ти не розчаровуєшся.

Її невдачі, помилки, незручності тебе мало хвилюють. Це її життя. Звичайно, якщо вона попросить про допомогу, то ти допоможеш. Але якщо вона втретє завалила іспити в ГІТІС, ти від цього не засмутишся – буде більше уваги приділяти будинку.

Ти не ревнуєш.

Якщо хтось надає їй знаки уваги, то ти лише холодно спостерігаєш за її поведінкою, «екзаменуючи» її моральність. І горе їй, якщо вона не пройде екзамен або пройде недостатньо впевнено – «ревнувати» на холодну голову, керувати гнівом – вишукане мистецтво і задоволення.

Ваші стосунки – це дивна суміш дружби з сестрою і любовного зв’язку пенсіонера з путаною.

Вам комфортно удвох, вам завжди є про що поговорити, ви мало сваритеся. А коли справа доходить до ліжка, то все відбувається буденно, спокійно, правда трохи утилітарно і від випадку до випадку. Але «нечаста» близькість в таких випадках тільки комфортна. Великого потягу все одно немає і від с*ксу ти вже давно не чекаєш нічого крім своєї дози виключно фізіологічного «кайфу».

Так можна жити роками.

Але буває, що раптом тобі здавлює горло відчуття безглуздості й безвиході.

Невже все життя було задля цього?!

І, дивлячись в її очі, хочеться з усієї сили крикнути – зупинись! Що ти робиш? Йди, не марнуй своє життя на мене! Воно того не варте. Я не поганий, я не злий, я не ворог тобі, але я просто не люблю тебе! Я не твій!..

Але в її очах немає жаху, вона не чує твій крик, вона тобі вірить. І ти мовчиш.

Жити з нелюбою жінкою комфортно і спокійно. «Любиш мене, люби мою парасольку!».

Поділитись у:

Читайте також:

Ми у Facebook