Що вважати скупістю, а що – заощадливістю? Де межа? Чи варто поєднувати своє життя з чоловіком, який економить на елементарному? А, може, це жінки такі зіпсовані, адже вважають, що чоловіки їм щось винні? З цього приводу є багато думок, деякі з них ми зібрали у публікацію.
Ірина Голуб: «У моєї подруги є чоловік. Це не просто жлоб, а король жлобів! Обіймає керівну посаду, має нормальну зарплату. На початку місяця купує зошит. Дає дружині по 100 гривень на день. А вона за ці гроші має продуктів на всю сім’ю (а у них двоє діток) накупити і їсти приготувати: салат, перше, друге, десерт… Усі чеки вона приклеює у зошит. Попросила якось у чоловіка купити капронки, а він сказав, що тільки 3 місяці тому купували, навіщо знову? При цьому той чоловік щодня по 100 гривень витрачає тільки на обід. Допомогла подрузі з роботою, щоб могла хоч кілька гривень заробити про всяк випадок. То вона боїться навіть зізнатися чоловікові про роботу».
Галина Журавська: «Жлоб – це питання двобічне. Або це чоловік заощадливий, або дійсно жлоб. Краще, звісно, перший варіант. Якщо він заощадливий, то зможе добрі статки нажити: і житло, й авто. А як транжира – то толку з такого чоловіка не буде».
Наталія Шумська: «У мене був хлопець ду-у-уже заощадливий. Ніколи нічого зайвого не купував. Квіти і сюрпризи – тільки на значні події, а кіно, кафе і клуби – то взагалі пальців однієї руки вистачить, щоб порахувати, скільки разів ми там були. Проте коли той хлопець став моїм чоловіком, зрозуміла, що не така то вже погана риса характеру, бо всі гроші несе в бюджет молодої сім’ї, а не витрачає на кафе, бари тощо».
Аліна Степасюк: «Мій колишній, прийшовши черговий раз миритися, запросив на морозиво мене з дитиною (спільною дочкою, якій було 4 рочки). Посиділи, поговорили. Чоловік встав, підійшов до барної стійки розрахуватися і вийшов на вулицю, щоб нас зачекати. Я дитину зібрала, виходжу, а тут услід офіціантка кричить: «А хто платитиме?». Я хотіла крізь землю провалитися. За себе заплатив, а за нас ні!».
Тарас Чорний: «На мою думку, то страшна пошесть серед дівчат і жінок. А називається та хвороба побутова проституція – коли жінка думає, що їй мужик винен щось. А якщо вона ще й «дала» йому, то він просто зобов’язаний на неї тратити бозна-які гроші! А якщо не витрачає, то він – жлоб! Ця побутова проституція – дуже поширене явище. Стережіться, не захворійте на неї!»
Тетяна Шевченко: «Я за своє життя багато скупих чоловіків бачила. «Не можна кондиціонер у машині включити, бо то дорого – більший розхід бензину». Або «Гаряча вода з крана – то теж дорого». Ще один кавалер був: нікуди не запрошував, а приходив дивитись фільм до мене додому і приносив 200 грамів печива «До кави». А коли я нагло витягувала його у кафе, і треба було розраховуватися, втікав у туалет. Колишнiй чоловiк моєї сестри, як збирався із квартири, прихопив собi ще 3 кілограми цибулi, яку вiн ранiше купив».
Петро Кіт: «Жлоб – це людина чоловічої статі, котра не задовольнила матеріальні очікування певної особи жіночої статі. Ключове тут – не задовольнила матеріальні очікування! То, може, перестанемо очікувати і будемо щасливими?»
Світлана Приходько: «Вважаю, що чоловік повинен працювати на благо своєї родини: створив сім’ю, значить, утримуй. У кожного свої обов’язки. Жінці ж ніхто за хатню роботу не платить: усе зроби, на роботу піди, дорогою додому в магазин забіжи, навари і готовеньке подай, а потім за ним посуд помий! Питається: для чого тоді чоловік? Тримати його як секс-іграшку? Він має жінку забезпечувати! І нічого скупитися!»
