| |
|
"СІМ'Я І ДІМ": БУДЬМО РАЗОМ
Є дві справжні цінності - сім'я і дім.
У кожної людини — життєвий шлях. І в газети — також. Ми часто називаємо “Сім`ю і дім” не інакше як дитиною. Вона щоразу просить “їсти”, підростає, змінює свій апетит, вередує... Реагує на зміну погоди, на настрій “батьків” (журналістів і редактора), має перехідні вікові кризи і постійно вчить чомусь і нас, і тих, хто з неє. Вона задає питання. Бере приклад. Все
як у людей. Відтак — і відповідальність велика.
Коли вона народилася, - а це була зима, - 27 грудня 1996 року, - ніхто не знав, якою вона буде за, скажімо, десять років. Окрім того, що видання було чорно-білим, то вийшло на той час ще й невеличким накладом — в дві тисячі примірників. І для того, аби видання не було олов`яним солдатиком у шерензі сучасних газет, для нього обрали інформаційну нішу, відображену у власне самій назві. Недаремно ж кажуть, що як корабель ви назвете, так він вам і плистиме.
За ці роки журналістів завжди цікавили долі звичайних людей — з незмінним хитросплетінням життєвих колізій, а ще пошук рятунку, дух, міць, сила волі...
Але разом із тим, цікавими були зустрічі з людьми, про яких хочеться сказати - “це - зірки”. Втім не в тому сенсі, що слово незмінно викликає асоціації з артистами шоу-бізнесу (хоча і їх не оминули пильним оком журналісти видання). Йдеться про оту внутрішню зірку, яка має істинно творче начало й дарує світові великих людей.
Так, чого варті бодай зустрічі й інтерв`ю з Іваном Драчем та Миколою Жулинським, Мирославом Поповичем і Дмитром Павличком, Іваном Малковичем і Юрієм Андруховичем. Скільки гарних життєвих перлів почули від української ведучої — Ольги Герасим'юк, якими незабутніми були одкровення для “Cім`ї і дому” від Пауло Коельо, братів Кличків, Руслани, Ніни Матвієнко, Мирона Маркевича, президентів України, Польщі, Литви….
Чимало й “голосових” інтерв`ю наших гостей назавше лишилися в архівах радіо “Сім`я і дім”. І через те, що наша українськість кожному із них впадала у вічі, (як і, скажімо, канадійському університетові Альберти, який попросив тексти “СіД” для подготовки підручника з української студентам вузів Канади) — всі вони незмінно залишали свої теплі відгуки. Отже:
Олександр Ярмола (гурт Гайдамаки): «…бажаю Вам щастя, здоров’я і успіху. Сім’я і діти це є вічні цінності, святий обов’язок батьків, щоб дитина виросла морально здоровою…»
Каша Сальцова (гурт «Крихітка Цахес»): «… великих планів у майбутньому та вдячних слухачів, які створюватимуть великі рейтинги…»
Сергій Присяжний (гурт «Моторролла»): «… гарного настрою та позитивних емоцій, і по-білому заздрю лучанам, тому що в Києві такої радіостанції просто немає…»
Віталій Кириченко (гурт «Нумер482»): «…класної музики та щирих друзів…»
Кузьма (гурт «Скрябін»): «Я страшенно Вас люблю і дуже радий, що я у Вас тут є…»
Володимир Новіков (гурт «Фліт»): «…тільки приємної музики і тільки позитивного настрою незалежно від погоди на вулиці…».
Сашко Положинський (гурт «Тартак»): «…особливо приємно, що радіостанція, яка виходить в ефір в рідному Луцьку, величезний відсоток свого ефіру приділяє українській музиці…»
Юрко Журавель (гурт «От Вінта»): «…найкращому радіо галактики справжнього рокерського драйву в житті…»
Олег Скрипка (гурт «ВВ»): «… залишайтесь такими, якими є…».
головний редактор
“Пересічний українець”, “маленький українець” - так політики звикли називати моїх співгромадян. Та чому ж вони “пересічні”, чому “маленькі”? Може, це лишень приховані комплекси політиків? Власне бачити просту людину у центрі усіх журналістських матеріалів навчила мене “Сім`я і дім”. За це дуже вдячний усім колегам які працювали і працюють зі мною.
Оксана КУЦИК
заступник головного редактора
Стажуючись у Польщі, випадково дізналася, що тамтешніх журналістів ще називають «гризопЮрками». Пояснення просте: коли наші предки-журналюги писали гусячим пером, то в пориві натхнення частенько надгризали знаряддя праці...
Так от, у «гризопЮрки» мене благословила мама. Вона дуже хотіла, щоб донька мала пристойну професію, тобто, заробляла головою, а не руками. Тому під час обряду хрещення мені під голову поклали .. ручку і книжку. Результат не забарився – у три роки я читала газетні тексти, декламувала Шевченкову «Катерину» і плакала, коли не пускали в школу разом зі старшим братом.
Шкільна наука давалася мені легко, потім були педучилище і факультет слов»янської філології у Волинському університеті. Марила викладацькою роботою, але мамине бажання було сильнішим – я тимчасово потрапила в редакцію обласного тижневика «Досвітня зоря».Та недарма кажуть: нема нічого постійнішого, ніж тимчасове. Вже 11 років я працюю журналістом. На превеликий подив рідних і друзів, розмінявши четвертий десяток, вирішила здобути фах практичного психолога.
Не знаю чому, але коли хрестили мого сина, я наполягла, щоб йому під голову поклали ручку і книжку...
Інна СЕМЕНЮК
випусковий редактор
“Доброго дня! Вам журналісти потрібні?” Так я потрапила в “Сім'ю і дім”. Чому саме ця газета? - Бо рідна. І цим все сказано. Рідна відтоді, як у шкільні роки робила вдома підшивку, як знаходила у ній відповіді на запитання через багато років після публікації. Потім щотижня привозила “Сім'ю і дім” друзям до Львова. Пригадується моя наукова доповідь на основі сідівських афоризмів. Аудиторія аплодувала стоячи... Багато років поспіль моя родина не зраджує “Сім'ї і дому”, відтепер шукають на розкладках і в Києві. Коли львівські колеги цікавляться моїми справами, запевняю: “Не хвилюйтесь за мене. Я потрапила у справжню сім'ю!”
Наталка ШЕПЕЛЬ
заступник головного редактора
Перебуваю в тому пречудовому віці, коли потроху “розвиднюється”.
Тобто, хто я і чим можу і хочу поділитися зі світом через газетні шпальти.
Колись один веееликий друг “Сім`ї і дому” сказав, що газета — це життя, але — життя, це не лише газета....
Дуже влучно, але, спинаючись на ноги разом із цим виданням (працюю від початків) — розумію, наскільки цікавим є не результат навіть, а процес! Бо коли газета вже у верстці, - для мене це вчорашній день.
....Люблю читачів, які надихають й іноді схиляються перед журналістами, як істотами з інших цивілізацій. Колег, яких хочеться іноді струсонути добре, але без яких не уявляю своїх днів.
Світ, який не перестає дивувати й залишає багато запитань відкритими. А отже... я завше буду при роботі!
Віталій КЛІМЧУК
Почав топтати ряст, коли перша людина потривожила космічні простори. Стати космонавтом не мріяв, бо все ж таки був прихильним до творчості. Вмію тримати в руках не тільки перо а й косу, граблі та лопату. Протягом трудового стажу “накосив” трохи матеріалів на сторінки “СіДУ”, трохи авторських книжок для полиці і читачів, трохи фільмів для телеефіру.
Перший запис в трудовій книжці - “актор”, проте довго на сцені не затримався – кинувся в режисуру та драматургію. Дитячі вистави як і власні діти радують автора не менше газетних публікацій. Люблю щирі народні традиції та обряди. Пишаюсь тим, що вдалось записати багато забутих фольклорних пісенних речей і зберегти їх в контексті обрядів для нащадків. Люблю гумор, щирість, простоту у стосунках. Люблю та поважаю свою сім”ю і завжди з радістю повертаюсь у дім. Люблю бачити свою газету потріпаною і зачитаною до дірок. Радію, що мої колеги і я причетні до справжньої уваги читача до нашого видання.
Щодо космосу, то ще й до цього часу мрію про високу творчість, високі благородні ідеї, високу зарплату.
Віктор ВЕРБИЧ
Оскільки до "Сім'ї і дому" я, Віктор Вербич, прийшов лише у грудні дві тисячі другого, то вважаю себе одним з
наймолодших у редакційній команді. Хоч за спиною, після тринадцятого травня 2003 року, - сорок сім прожитих, наче мить, літ.
Серед найневиліковніших хвороб - залюбленість у слово. Від нього не втекти. Тож, усвідомивши це, пишу у намаганні в долях
сучасників осягати долю народу, приреченого на майбуття.
Жанна КУЯВА
ПОДОРОЖ, ТРИВАЛІСТЮ КВІНТЕТ
– То ви кажете, хотіли б бачити себе у пресі?
– Так… Просто… мене ще в училищі нарекли місцевим поетом, бо я …писала вірші …на замовлення, – відповіла упівголоса й моє серце скрутилося клубочком, чи то пак перетворилося на вижату шматину, бо донині ніколи ще так не хвилювалася: о, Господи! – я розмовляю із самим Редактором газети!
– «На замовлення»?
– Це коли наближалася якась подія, приміром, День лісу, заступник директора з виховної роботи задавала створити щось поетичне, мовляв, у тебе виходить… Твори я ще в школі добре писала… Принаймні, так говорила вчителька української мови й літератури Євгенія Феодосіївна… А в училищі… Студенти з усіх курсів зверталися до мене по допомогу! Я ж могла «диктувати» міні-твори водночас на дві теми!..
– Я читав ваші вірші…
Отут і кінець моїм палким бажанням… Або …початок… Ні, думати про це, мабуть, не наважуся… Гаразд, а що, коли Він запропонує мені роботу... Ой, як знову защеміло серце!
– Так пишуть хіба у школі, – вистрелив прямісінько у серце мій досвідчений у журналістиці співрозмовник. – Спробуйте попрацювати в іншому напрямі. Я запропоную вам кілька тем, а ви впродовж наступних півроку спробуєте писати статті. І, запам'ятайте, це не мають бути поетичні твори чи шкільні «на тему», ви повинні надіслати мені справжнісінькі журналістські матеріали! А далі – Бог-батько…
…Через півроку мене запросили працювати в редакцію районної газети. Нині я безмежно вдячна людям, які все ж відшукали в мені «писаря», відтак відчинили двері у таємничий світ безкінечних мандрівок.
Моя журналістська подорож, що інтригує, захоплює, неймовірно цікава та щоразу непередбачувана, триває ось уже п’ять років. Чимало задушевних історій дотепер не полишають мого серця, а часті зустрічі з відомими українськими письменниками, професорами, філософами, співаками та телезірками неодмінно спонукають до нових ідей та роздумів…
А мрії таки збуваються!
Жанна КУЯВА – випускниця Володимир-Волинського педагогічного училища ім. А.Ю. Кримського, Волинського держаного (нині Національного) університету ім. Лесі Українки. Чотири роки вчителювала у Любохинівській ЗОШ 1-ІІІ ступенів, близько двох працювала кореспондентом, відтак завідувачкою відділу Старовижівської районної газети «Сільські новини». З 2005-го журналіст Всеукраїнської газети «Сім’я і дім», нині – спеціальний кореспондент цього видання у Києві.
Член Національної спілки журналістів України.
Андрій СОБУЦЬКИЙ
«Класний чувак» - думають хороші знайомі,
«Надійний» - стверджують друзі,
«Найкращий у світі» - переконані батьки,
Про нього навіть сам Президент свого часу сказав: «Хто це???!!!»
У дитинстві Андрій любив читати книжки та брати з них приклад.
Прочитавши «Як гартувалась сталь», ледве не постраждав.
Навчався у класі з поглибленим вивченням макраме.
Університет закінчив... і слава Богу!
Згодом працював «переводчиком» на російському каналі — переводив бабусь через місток водоканалу.
Пропрацював там 8 днів, із них 5 днів з позитивним результатом.
Два роки викладав в університеті... плитку (підлога, стіни).
Закінчив аспірантуру з гордо піднятою головою — саме так довелося ловити документи, які директор викинув з шостого поверху.
Незабаром (не за баром), а за кафе у задньому дворі осяйнула думка стати «акулою пера». До акули, наразі, ще не доріс,одначе невеличкою рибкою в океані словесності себе відчув.
«Найвища похвала для мене — коли незнайомі люди отримують насолоду від прочитання моїх творінь.
Щиро сподіваюся, що за допомогою СіДу таких миттєвостей у моєму житті буде дуже багато...»
ХОЧЕТЕ ДІЗНАТИСЬ БІЛЬШЕ — virgos1509@mail.ru
Оксана ГОЛОВІЙ
Ще зеленою студенткою філологічного факультету полюбляла «Сім’ю і дім».
Зачитувалася історіями кохання й мріяла: от би й собі так.
Ні, не в сенсі знайти таке кохання, про яке написано (на брак почуттів ніколи не страждала).
Я мріяла писати так само проникливо, як автори улюблених матеріалів, що їх разом з такими ж тонкосльозими подружками зачитували до дір...
Нині можу точно сказати тим, хто ще не вірить: мрії збуваються!
Головне — щиро в це вірити. І жити так, як велить серце.
Тамара ПРИЙМАК
Народилася селі Гута-Камінька, Камінь-Каширського району на Волині, року 1975 на Старий новий рік. Не заміжня, студентка ВНУ імені Лесі Українки, в наступному році сподіваюся отримати диплом магістра психології, до цього закінчила Луцьке педагогічне училище, нині коледж і два з половиною роки виховувала малечу в дитсадку одного з поліських сіл.
Наразі обіймаю посаду редактор відділу інформації радіостанції «СіД FM», де працюю вже п'ятий рік.
Утім починалася моя співпраця з «Сім'єю і домом» ще в минулому ХХ столітті в 1998 році. До редакції газети прийшла в якості оператора комп'ютернного набору і декілька років поспіль «строчила» на комп'ютері тексти моїх колег-журналістів.
Це був чи не найпрекрасніший період моє десятилітньої прописки в газеті «Сім'я і дім».
Потім кілька років опікувалася дитячою сторінкою «Журавлик» та однойменною передачею, що виходила на місцевому каналі «Полісся-TV».
Коли в листопаді 2003-го з'явилася радіостанція «СіД FM», стала її новинарем. Втім час від часу на шпальтах газети «Сім'я і дім» і досі публікують мої доробки. Зізнаюся чесно в журналістику залюблена до безтями.
У вільний час люблю почитати, покуховарити, переглянути кіношні новинки. A коли місто набиває оскому, то тікаю на рідне Полісся, щоб набратися сили.
Маю маленьке хобі — колекціоную дзвіночки.
Це зрештою все... Хочете дізнатися ще щось пишіть на e-mail: tomikk@bigmir.net
|
Лев